Хомутовський Сергій Миколайович

Молодший сержант 79 окремої десантно-штурмової бригади Хомутовський Сергій Миколайович 20.08.1970 року народження. Усе дитинство і юність Сергія пройшли в селі Возсіятське. Тут він закінчив школу, одружився і разом з дружиною виховував двох дітей – сина Анатолія та доньку Олену. У 2014 році був учасником антитерористичної операції, захищав Донецький аеропорт. Сергій ніколи не був байдужим до чужого горя, долі своїх земляків, був справжнім професіоналом у захисті Вітчизни. Ті, хто знав воїна особисто, розповідають про нього як про доброго, чуйного чоловіка, надійного товариша, людину, яка радо прийде на допомогу.

Альона Хомутовська

Есе про тата

Найкращі сини і дочки нашої країни завжди ставали на її захист. Саме таким є мій тато Хомутовський Сергій Миколайович , командир аеромобільного відділення 95-ї аеромобільної бригади, кіборг, захисник Донецького аеропорту. В його життя ввірвалась жорстока війна . Восьмого серпня 2013 року він пішов туди, де кожен ризикує найдорожчим, що є в людини, - життям. Він пішов на війну. Напружені, сповнені небезпеки дні і не менш легкі ночі, проймаючий наскрізь холод. Довгих тринадцять місяців мій тато Сергій Миколайович ніс вірну службу своєму народові. Він хотів захистити кожного з нас , щоб лихо не охопило нашу домівку. Мій тато пережив жахіття війни, але незламна сила духу допомогла йому вірно пройти свій шлях захисника. Він має право називатися патріотом. Я пишаюся своїм татом. Він для мене справжній герой!

Підготувала: ДІОРДІЦА Валентина Анатоліївна

Спогади Бенюх Любов Іллівни, вчителя української мови та літератури, класного керівника 10 - Б класу в якому навчався Хомутовський Сергій Миколайович:

«… Взяла я цей клас не в 5, а вже в 7 класі. Діток зовсім не знала. Зібралися перший раз в класній кімнаті. Знайомимося. Всі розповідають про себе, хтось і про себе і про свого товариша… Питаю:

- Діти, ви всі зібралися?

- Ні, ще не всі, десь бігають. - пояснили учні. Аж тут раптом чуємо хтось стукає у двері. Винувато забігає світленький хлопчина. Щоки червоні, як маки. Видно, набігався… Та ще й трохи соромно, бо ніколи раніше не дозволяв собі запізнюватися… А тут ще як побачив, що «нова» вчителька, та й очі опустив додолу…

- Це хто такий червонощокий прибіг? – питаю.

- Сергій Миколайович Хомутовський!!! – голосно відрекомендувався хлопчина. Отак і звала його потім «Сергій Миколайович»

Наш дорогий Сергій Миколайович був дуже розумним, допитливим і совісним учнем. Це дитина, яка постійно виконувала домашні завдання, Сергій любив читати, з радістю брав те, що давали вчителі на уроках. Тому і на уроках з ним було цікаво і приємно працювати. Хочу відмітити, що і класний колектив в цілому був дружнім і активним. Сергій дуже любив читати художню літературу, але обожнював історію, правознавство. Цікавився законами своєї країни, хотів жити за законами, по справедливості…

...Згадую свій дружній класний колектив. В нас не було кращих і гірших, діти дружили і допомагали один одному. У Сергія всі однокласники були друзями, серед них два «закадичних» - Ігор Гончарик і Генадій Левченко. … Згадую відверті розмови з моїми учнями про мрії на майбутнє. Так от, Сергій Миколайович любив будівництво, і мрія стати будівельником. Але щось не склалося. Зате в душі і в сім’ї він ним залишився: для своєї родини збудував будинок – палац, оздобив його. Впевнена, посадив не одне дерево біля свого будинку, поставив на ноги доньку і сина… Став Героєм …»

Спогади Ганчо Любові Іванівни, вчителя історії, класного керівника 10–А класу:

« Коли я згадую далекі 80- ті роки роботи в школі, то перед очима постають уроки, але частіше я згадую учнів. Це і п’ятикласники, і дев’ятикласники, і семикласники – всі ті дітки, яких я навчала. Пам’ятаю всіх! Але найбільше, звичайно, «прикипала» до тих учнівських колективів, де я була класним керівником. З Любов Іллівною, в паралельних класах ми працювали згуртовано, як один великий колектив. Тому пам’ятаю кожного по імені. Серед яких одне згадую сьогодні з особливою пошаною – Сергій Хомутовський.Хлопець був дуже допитливим і старанний у всьому: навчанні, праці, позакласній роботі. Заходиш на урок і бачиш розумні допитливі очі моїх учнів, серед яких і Сергій. Слухає уважно, дає вичерпні відповіді і, обов’язково, питаннячко або два, бо вже дуже хлопець любив історію! Багато читав додаткової літератури з історії, з української літератури. Цікавився минулим України, любив поезію українських письменників. Часто на перерві, або на літературних вечорах декламував поезії своїм друзям. А якщо це тематичний вечір поезії, то Сергія не треба просити чи нагадувати – він завжди перший. Сергій був душею класу. Любив і поважав своїх товаришів, вчителів, старших людей, так і його любили і поважали у школі і в селі. Дружелюбність, доброзичливість, працелюбність, совість – це його риси. За активну участь у житті школи, класу мав багато нагород. Пам’ятаю, як одного разу нагородили деяких учнів наших 10 – х класів путівкою до Білорусії. Сергій був серед нагороджених. Там ми провели незабутні зимові канікули! Гарні краєвиди, ліси, але ….дуже холодно. Можете бачити на фото. Але навіть морози не могли нам завадити відпочити, побачити багато цікавих місць, дуже цікаво провести час. Ніколи не забуду неймовірно цікаві шкільні вечори, концерти. Дівчата готували сякі – такі костюми. Сергій був активним і тут: перевдягався в героїв інсценізацій, гарно читав прозові та поетичні твори. Одним словом – МОЛОДЕЦЬ, душа колективу.

Сергій завжди намагався бути ( і дійсно був таким) справедливим, чесним у всьому, що робив, про що говорив. Не ображаючи присутніх, відстоював свою думку. Дуже любив Україну, батьків та людей. Тому не дивно, що після перемоги Майдану і початку агресії росії в 2014 році одним із перших пішов боронити рідну землю, брав участь в Антитерористичній операції на сході України як доброволець. Це була Людина совісті, порядності і честі. Він запам’ятався мені добрим, працьовитим та відповідальним хлопцем. Чудово, що ці риси проніс через усе життя, яке віддав за нашу волю, – згадує Любов Іванівна»

Підготувала: ЧУНІХІНА Оксана Олександрівна

ХОМУТОВСЬКИЙ СЕРГІЙ

Війна… Скільки страждань, горя, болю, смертей несе її холодний подих. Рашисти руйнують міста і села, руйнують долі людей, вбивають дітей. Росія прагне вбити українську душу, але це їй не під силу, тому вона вбиває тіла наших воїнів-захисників. Щоразу болить серце і душа, коли я чую гірку новину про загибель наших односельчан. Особливо мене вразила чорна звістка з фронту про те, що загинув Хомутовський Сергій Миколайович. Це була несподівана болюча втрата. Чому саме так? По-перше, Сергій загинув першим з нашого села. По-друге, я була першою вчителькою двох його дітей і ми часто спілкувалися. Навчаючи Оленку та Анатолія, я переконалася, що Сергій Миколайович був зразковим батьком – турботливим, відповідальним, люблячим. І по-третє, він товаришував з моїм братом, вони були кумами. Сергій палко любив дружину, своїх чудових діток, з повагою відносився до односельців. Я переконана, що возсіятчани завжди згадуватимуть про нього тільки добре, бо він з усіма міг знайти спільну мову. Хомутовського поважали в сільській громаді, як хорошого господаря, працьовиту та виважену людину з власними життєвими переконаннями. Він мужньо обороняв нашу країну в 2014 році і, не вагаючись, став на захист Батьківщини у 2022 році, боронячи рідну землю від російських окупантів.Сергій – наш Герой, який віддав найцінніше – життя. Така ціна визволення кожного клаптика української землі від рашистів.Дуже тяжко говорити про Хомутовського Сергія в минулому часі, і це надзвичайно боляче… Він назавжди залишиться в наших спогадах. Доки ми будемо про нього пам’ятати, доти він живий!

Автор ФРАНЧУК Г.А.