Як підтримати дитину, якщо її рідні на війні

Пояснюйте дитині, заради чого рідні на війні. І дитині, і дорослим легше долати випробовування, якщо вони розуміють їхній сенс. Ви можете пояснити, що «наш тато захищає нашу дорогу Україну. Він пішов на війну, бо він нас сильно любить, і він бореться разом з усією нашою відважною армією за те, щоби ми могли перемогти, щоб був мир, а ми мали щасливе майбутнє…». Допомагайте дитині відчувати гордість за рідних, за те, що вони причетні до великої справи: «Нам, звісно, дуже не вистачає батька, але ми знаємо, що він зараз там, де потрібно для нашої країни, ми усім серцем з ним і з нашим військом».

1. Підтримуйте стосунки. Якщо є можливість, телефонуйте, давайте дитині можливість поговорити. При цьому пояснюйте, що це не завжди можливо і що рідні можуть не мати доступу до зв’язку з огляду на обставини військової служби. Поставте фото рідної людини, що служить, на видному місці. Говоріть про неї, нагадуйте регулярно, зробіть звичкою «передавати привіт» чи молитися (якщо віряни). Запрошуйте також дітей малювати малюнки, записувати на диктофон послання, робити фото особливих моментів, щоби потім могти їх надіслати, про них потім розповісти.
2. Пильнуйте, що дитина бачить і чує з новин — обговорюйте це з нею. Дитина має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо коментувати, пояснювати, бо вона може надавати цьому часом помилкових значень, надмірно переживати. Повідомлення, що хтось загинув, вона може відносити до того, що це рідні, хоч насправді це може стосуватися зовсім іншої зони бойових дій. Слідкуйте, щоб дитина не була переобтяжена інформацією про війну, втрати, не мала доступу до контенту, що не є для дітей.
3. Допомагайте дитині справлятися із тривогою, смутком. Ці почуття природні, тож важливо їх нормалізувати, розділити: «Ми теж сумуємо, що батько зараз не з нами. Ми теж усі тривожимось». Але водночас давайте надію: «Та ми віримо в нашу перемогу і чекаємо батька з війни». Ми не можемо давати дитині стовідсоткових завірень, що батько не може бути пораненим чи загинути, але ми можемо допомагати дитині жити із цією невідомістю і водночас надмірно не переживати: «На війні так буває, що хтось гине чи отримує поранення. Ми теж переживаємо за тата та його побратимів, але віримо, що все буде добре. Але думати про це увесь час немає жодної користі — давайте краще переключимо увагу на якісь корисні справи». Задіювати дитину до діяльності може бути найкращим способом долати тривогу.
4. Будьте чутливі до потреб і дитини, і до власних. Дітям важливо відчувати безпеку, тож пильнуйте, щоб усі її найважливіші потреби були задоволені. Інколи, коли рідну особу нещодавно мобілізували, дитині може бути складно — наприклад, батько допомагав робити уроки, а зараз його нема.

Але пам’ятайте теж, що і ваші потреби також важливі. Не соромтеся попросити підтримки і допомоги. Перегляньте — можливо, щось можна спростити чи від якихось завдань тимчасово відмовитися, чи перерозподілити їх між членами родини.

І не забувайте турбуватися про себе — дорога до перемоги потребує мудрого розподілу енергії та регулярного відновлення сил.

ЯК ПІДТРИМАТИ ПІДЛІТКА ПІД ЧАС ВІЙНИ

Підлітки зазвичай доволі гостро переносять будь-які кризові ситуації, і війна, звісно, не виключення. Дітям старшого віку зараз дуже складно, адже вони уже розуміють, що відбувається, але ще не мають достатньо життєвого досвіду, щоб ефективно боротися зі своїми емоціями. Нам всім зараз дуже складно, але нашим підліткам – особливо непросто.

Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків :

*Говорити і слухати.* А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснити підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.

*Дозволити емоціям бути.* Не приховуйте від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку – абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.

*Планувати майбутнє.* Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.

*Обійматися.* Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.

*Дивитися разом улюблені фільми.* обирайте життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов'язково знову буде нормальне життя.

*Читати вголос.* Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Тільки не читайте тривожні новини, краще читайте книжку з цікавим, а головне "мирним" сюжетом.

*Заохочувати спілкуватися з однолітками.* Через стрес дитина може стати закритою і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями.

*Долучати підлітків до допомоги іншим.* Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.

Як допомогти дитині налаштуватися на навчання.

Вже другий місяць в Україні триває війна. Шок та невизначеність, страх та емоційне напруження продовжують впливати на наше життя.

Адаптуватися до нової реальності досить складно, а особливо дітям та підліткам.

Ось кілька порад щодо того, як допомогти дитині налаштуватися на навчання.

1. Подбайте про задоволення базових потреб дитини. Коли дитина у стресі, вона може не помічати сигналів власного організму про втому, голод, спрагу і т.д., тому стежити за задоволенням базових потреб дитини слід батькам..
2. Організуйте робоче місце. Це не обов‘язково має бути окрема кімната — можна виділити місце на кухні або знайти окремий куток, де дитину не відволікатимуть. Не зайвим буде попросити інших мешканців поводитися тихіше, не обговорювати та не переглядати новини у ті години, коли вчиться дитина.
3. З розумінням поставтеся до пріоритетів дитини. Відверто поговоріть з дитиною про її переживання та плани на майбутнє. Які дисципліни вона вважає корисними зараз? Можливо, за цей період у нього або неї кардинально змінилася думка про майбутню професію, тому й змістились акценти у навчанні?
4. Заохочуйте спілкуватись з однолітками. Дозволяйте дитині спілкуватися з однокласниками через відеозв‘язок, цікавтеся, як справи у її друзів. Можете навіть підкинути кілька тем для розмови у чаті класу: наприклад, поділитися фото домашніх улюбленців.
5. Допоможіть знайти мотивацію. Поясніть дитині, чому так важливо підтримувати належний рівень освіти під час війни, і якими потрібними виявляться її знання для розбудови країни. Також поміркуйте, чому важливо продовжувати навчання конкретно вашій дитині: для вступу в університет, здобуття бажаної професії, знання мов для подорожей тощо.
6. Дозволяйте дитині перемикати увагу. Слухати музику, переглядати фільми, спілкуватися з друзями, гуляти на свіжому повітрі (обережно, зважаючи на сигнали сирени) — все це надзвичайно важливо для нашого ментального здоров‘я.

Як говорити з дітьми про військову агресію, теракт і напад?

"В нашій країні біда. Дорослі вирішують, що робити. Ти в безпеці. Зараз важливо всім відпочити, щоб була сила допомагати в разі потреби"

Діти відчувають хвилювання дорослих. Вони не все розуміють, але коли батьки надміру схвильовані, незвично моніторять новини, не сплять пізно ввечері і про щось із запалом говорять на кухні, починають і собі хвилюватися.

За будь-яких обставин дитина шукає в нас підтримку, опору. Важливо впоратися зі своєю тривогою, щоб вмістити в себе тривогу дитини. Ми – контейнери для переживань дитини

.

Теракт, напад, агресія – це завжди неочікувано і травматично. Вони орієнтовані на те, щоб спровокувати паніку, інстинктивні дії та агресію у відповідь. Ми це розуміємо, у нас є інформація, ми здатні чинити цьому опір та намагатися утримувати стабільність.

У маленької дитини інформації обмаль.Чим менша дитина, тим менше у неї цієї інформації.

Дитині до двох років можна просто говорити (навіть подумки) – я з тобою, ми в безпеці. Я можу подбати про себе і про тебе. Дитину важливо багато обіймати або хоча б доторкатися до неї, тримати за ручку, ніжку, спинку, щоб вона відчувала тепло і опору.

Дитині до 10 років можна сказати – мама і тато засмутилися, бо почули новину.

Далеко (важливо дистанціювати новину. Важливий акцент – у світі є погані, жорстокі люди, але сам світ не поганий.

І більшості людей все ж можна довіряти.

Відовідати на питання дитини обов'язково. Якщо вона не знайде інформацію у вас ,вона піде в інтернет, до друзів, знайомих. Складна тема – це привід серйозно порозмовляти.

Поясніть дитині, що робити в екстримальних ситуаціях, запитайте, чи пам'ятає телефони рятувальних служб, свої дані.

Слова, які важливо чути дитині:

• Зараз ми в безпеці. Я і багато інших людей зробимо все, щоб ми були в безпеці.
• У всіх своє життя і своя доля. Я вірю в те, що в нас буде все добре.
• Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо усіх, хто тебе любить і хто про тебе дбає.

Що можна робити?

• Грати. Лімбічна система мозку активна під час страху та гри. Хай в голові в дитини буде гра, а не страх.
• Обіймати. Щоразу обіймаючи дитину ми створюємо додаткові межі безпеки. Можна робити дитині масаж ніжок, гладити спинку.
• 
  

• Дозволити вихлюпнути напругу фізично (якщо це потрібно) – покричати, побігати, стрибати, махати руками.
• Розмальовувати або обмальовувати долоньки. Важливі додаткові межі, дитина малює в межах ліній.
• Майструвати щось з матеріалів, над якими можеш відчувати контроль – глина, пластилін, кінетичний пісок, тісто. Робити обривну аплікацію. З клаптиків паперу робити колажі.
• Робити вправи на дихання – дути в соломинку у воді, видувати мильні бульбашки.
• Фантазувати і створювати власний чарівний безпечний світ.
• Якщо немає можливості трансформувати страх – створити для нього сейф (коробку, папку). Намалювати страх, покласти в "надійне місце" та міцно закрити. Це дозволить відпочити від напруги.
• Створювати образ захисника (чогось більшого за людину) – Ангела, чарівного провідника Собаку, тощо.
• Говорити про душу.
• Гратися з водою.

• Зараз ми в безпеці. Я і багато інших людей зробимо все, щоб ми були в безпеці.
• У всіх своє життя і своя доля. Я вірю в те, що в нас буде все добре.
• Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо усіх, хто тебе любить і хто про тебе дбає.

Психологічна турбота про дітей під час військових дій

Як вчити з дитиною уроки без стресу та криків: поради експерта

Як заспокоїти дітей під час війни?

Ø Обняти та взяти за руку.

Ø Сказати, що ситуація дуже складна. Сталося те, чого ми боялися. І нам важливо бути дуже зібраними та допомагати один одному. Ми разом. Армія зараз робить усе можливе, щоб ми були у безпеці.

Ø Ми можемо чути страшні звуки, довкола люди можуть боятися. Можливо, нам потрібно буде перейти у безпечніше місце.

Ø Запитати дитину, яку іграшки вона хоче взяти з собою.

Ø Закликати дитину уважно виконувати прохання батьків в екстремальній ситуації

Ø Пояснити, що вам також страшно. Та запевнити, що ми все владнаємо.

_Джерело: Facebook Світлана Ройз_

Панічна атака. Як заспокоїтися якомога швидше?

Панічна атака – це раптовий напад неконтрольованого страху, який супроводжується погіршенням самопочуття.

§ Панічні атаки є наслідком тривалого стресу та нервової напруги, отже в умовах війни можуть траплятися частіше.

§ Найскладніше тим, у кого така атака трапляється вперше – через незнання що робити й страх за своє життя.

§ Від панічних атак не помирають. Головне – знати, як діяти, аби не травмуватися.

§ Панічна атака розвивається за кілька секунд і може тривати близько 20 хвилин.

§ Головна задача – відволіктися від страху й перенести свою увагу на будь-що інше: дихання, оточуючий світ, своє тіло.

Упоравшись з атакою, необхідно звернутися за психологічною допомогою, якщо це можливо, щоб виключити ймовірність рецидиву.

Як заспокоїти дитину

Розповідає дитячий психолог Ольга Шакотько, яка з 2014-го року є кризовим волонтером і працює з дітьми-переселенцями.

ü Щоб заспокоїти дитину, спершу треба заспокоїтися самим. Ми можемо ділитися тільки тим, що є в нас.

ü Діти часто віддзеркалюють емоції батьків. Якщо бачимо, що дитина нервує, одразу перевіряємо наскільки знервовані самі.

ü Якщо відчуваєте, що емоції переповнюють, треба подихати і «заземлитися». Робимо кілька вдихів носом, надуваючи живіт на рахунок один-два, і кілька видихів, здуваючи живіт, на рахунок один-два-три-чотири-п'ять.

ü Коли заспокоїлися, спокійно говорите з дитиною тими словами, до яких вона звикла в звичайному житті.

ü Не можна кричати на дитину, коли вона сама кричить, це не допоможе.

ü Найчастіше дитина в паніці через те, що не розуміє, що відбувається і чому мама забрала її із затишної квартири й привела в підвал. Треба пояснити, що наразі батьки роблять найважливіше: піклуються про її безпеку.

ü Хвалити: як гарно тримається, швидко збирається.

ü Переключати увагу на тих, хто потребує підтримки: бабуся, молодша сестричка.

ü Окреслити зону відповідальності: дитина сама контролює, які іграшки треба взяти, знову спускаючись в підвал.

Як допомогти пережити травматичний досвід старшим дітям

Найчастіше після пережитого травматичного досвіду, підлітки відчувають сором і можуть мріяти про помсту.

Травмуюча подія для підлітків може призвести до радикальних змін їхнього світогляду. У деяких підлітків спостерігається саморуйнівна або небезпечна поведінка.

Дитину такого віку необхідно заохочувати до обговорення її тривог, вираження страху та суму. Разом шукати відповіді на важливі питання, дискутувати. Головне — залучити до діалогу.

Важливо пояснити, що усі їхні почуття є нормальними, в тому числі злість.

Допомагати фільтрувати інформацію, так як вміння аналізувати ще не сформоване.

Допомагати звільнятися від сильних емоцій. Говоримо підліткам, що плакати —нормально, кричати —нормально, злитися — нормально.

Оскільки злість дає сильну напругу в тілі, користуватися будь-якою можливістю випустити її через фізичну діяльність або гру.

Набагато легше переживати те, що відбувається, коли ми можемо впливати на ситуацію, відчуваємо причетність до спільної справи. Зараз підлітки активно допомагають онлайн. Наприклад, відслідковуючи фейки.

У тривозі завжди задіяне тіло. Обійми — стратегічно важливий ритуал.

Як вберегти психічне здоров’я дітей під час війни?

Поради від психолога київського пологового будинку “Лелека” Наталії Мирошниченко допоможуть вашим дітям пережити важкі для всієї України часи.

Проводьте алегорії з улюбленими казками. Коли збираєте дитину вукриття, поясніть, щокожен герой казок проходить випробовування насміливість таможливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та які там були випробовування. Цедопоможе малечі зрозуміти неунікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.

Вигадуйте нових фантастичних персонажів. Звісно, під землею упідвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно ілячно. Але внас єуява! Пограйте здитиною вгру «Азараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось звухами, таінше» - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера. Так мизможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.

Розказуйте про янголів, які захищають. Коли лунають вибухи тапостріли, але ви в безпечному місці тазахищені, можна здитиною уявляти великі крила Янголів, щоборонять наших солдатів тадопомагають їмнас захищати. Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.

Малюнки захисникам. Коли удитини виникають питання, щомиможемо зробити для допомоги,— малюйте змалечею малюнки підтримки тасміло викладайте їхусоціальні мережі. Так дитина побачить івідчує, щовона теж робить щось важливе.

Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання запланом, вивчення іноземної мови. Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Впоратись зі стресом під час війни:
8 кроків для вчителів та батьків

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ!

ПРИ СИМПТОМАХ У ДІТЕЙ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА СТРАХУ:

відчуття нестачі повітря або задухи; запаморочення, хиткість або млявість; миготіння чи прискорене серцебиття; тремтіння або дрижання; потовиділення; нудота або неприємні відчуття в животі; деперсоналізація або дереалізація; відчуття оніміння або поколювання; припливи тепла/холоду; біль або дискомфорт у грудях; страх смерті; страх втратити контроль чи збожеволіти.

ПЕРША ДОПОМОГА:

1. Дихальна вправа. Повільно вдихаємо через ніс. Видихаємо повітря вузьким ротом. Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робіть періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікання.

Озирнись навколо ( Уяви собі...)

" Знайди 5 речей, які ти можеш побачити! "

" Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

"Знайди 3 речі, які ти можеш почути "

"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

" Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

8. При можливості випити теплий м'ятний чай.

9. Говорити дитині, что відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху ( панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм

10. Дітям з 8 років можна розповісти все як є ( звичайно, в межах розуміння дитини) без паніки у голосі. Маленьких дітей необхідно відволікати та заспокоювати та запевняти, що ви завжди поруч ( полоскотати, почитати книжечку, розглянути картинки, помалювати, вигадувати короткі історії , пограти в слова, четвертий зайвий, вивчити чи повторити назви пору року, місяців, придумати риму ( рифма) до слів, рахунок до 10 (20,30,40...) і назад до 0, імена та по - батькові членів родини тощо - все у ігровій формі ) , подивитись хороший мультик на телефоні ( зараз можна)

11. Посміхайтесь дитині, дивіться їй в очі.